Поради батькам

Поради батькам,

діти яких мають порушення інтелекту

·        Дізнайтеся більше про порушенням інтелектуального розвитку. Чим більше ви знаєте, тим краще ви зможете допомогти собі та вашій дитині.

·        Заохочуйте вашу дитину до самостійності. Наприклад, допомагайте вашій дитині опанувати навички самообслуговування та побутові вміння.

·        Доручайте вашій дитині виконувати повсякденну роботу. Зважайте на вік та можливості дитини. Ви можете розподілити завдання на маленькі кроки. Наприклад, ви доручили дитині накрити на стіл. Перше: доручить їй покласти серветки на столі біля місця кожного з членів родини. Друге: зробити те саме з посудом, тарілка за тарілкою. Кажіть, що треба робити, крок за кроком, поки дитина впорається з роботою. Покажіть, як саме треба робити. Надайте допомогу, коли це потрібно. Коментуйте дії дитини. Похваліть, коли вона успішно виконає роботу.

·        Розвивайте здібності вашої дитини.

·        Дізнайтеся, що вивчає ваша дитина у школі. Спробуйте знайти можливість для того, щоб ваша дитина застосовувала ці знання вдома. Наприклад, якщо вчитель на уроці веде розмову про гроші, візьміть дитину із собою до магазину. Допоможіть дитині рахувати гроші та розрахуватися за покупку. Допоможіть перерахувати здачу.

·        Знайдіть можливість у вашій громаді для соціальної діяльності (відпочинок, гурток, спорт тощо). Це допоможе вашій дитині розвинути соціальні навички, а також отримати задоволення.

·        Поговоріть з іншими батьками, діти яких мають порушення інтелектуального розвитку. Батьки можуть надати вам корисні поради та емоційну підтримку.

·        Зверніться до школи і розробіть навчальний план, щоб задовольнити потреби вашої дитини.

·        Підтримуйте зв’язок з вчителями вашої дитини.

·        Запропонуйте підтримку. Дізнайтеся, як ви можете підтримати навчання вашої дитини вдома.

  

Поради батькам,

діти яких мають затримку психічного розвитку

 • Усуваючи відставання у розвиту дитини, звертайте увагу на всю її психічну сферу.

Мовлення, процеси пізнавальної діяльності (увага, сприймання, різні види пам’яті, мислення) взаємопов’язані. Розвиток одних процесів відбувається на основі інших, які, окрім того, можуть формуватися раніше; якість їх перебігу також залежить один від одного. Ось чому тренування у запам’ятовуванні, до якого часто вдаються батьки з метою поліпшити пам’ять дитини, не приносить очікуваного результату, оскільки воно базується на механічній пам’яті, яка мало позначається на розумовому розвитку дитини. Те, що дитина запам’ятала механічно, а не усвідомила і осмислила, рідко їй знадобиться. Це саме стосується й уваги. Часто дитина не може зосередитися на завданні, бо не розуміє його. Отже, для розвитку пам’яті, уваги, потрібен розвиток мислення. Звичайно, мислення проходить складний шлях розвитку, і його відставання на якомусь етапі може негативно позначитися у подальшому на формуванні інших психічних процесів. Тому дуже часто роботу з дитиною слід починати із збагачення чуттєвого пізнання навколишнього світу, тобто набуття тих знань, уявлень, вражень, які у свій час дитина не отримала під час безпосереднього знайомства з предметами.

• Пам’ятайте про підвищену схильність дитини втрачати увагу. Під час занять з малюком потурбуйтеся, щоб навколо не було нічого, що могло б відволікти увагу: зайвих речей, увімкненого телевізора чи приймача. Водночас, той, хто займається з дитиною, і сам не повинен відволікатися сторонніми справами; слід бути терплячим, доброзичливим, вимогливим до дитини. Відзначайте її найменші спіхи та заохочуйте до виконання.

 • Пам’ятайте про згубний вплив на головний мозок дитини електромагнітного випромінювання, яке виникає під час роботи комп’ютера, мобільного телефону, мікрохвильових печей тощо.

 • Тривалий час дитина із затримкою психічного розвитку потребує допомоги дорослого. Спочатку це може бути дія, яку дорослий виконує рукою малюка, а потім зразок, який він демонструє дитині. Дуже часто потреба у застосуванні зразка може бути досить тривалою.

• Заняття з дитиною доцільно проводити у вигляді гри. Треба пам’ятати, що у дошкільник, особливо із затримкою психічного розвитку, ще не в змозі цілеспрямовано навчатися, він навчається у грі. Тому не перетворюйте заняття на урок.

Під час підготовки до школи дуже важливо вчити дитину цілеспрямовано планувати свою діяльність. У процесі такої роботи дитина концентруватиме увагу, розвиватиме вміння регулювати власну поведінку, й врешті осмислюватиме те, що робить.

 Загальні правила виховання дітей, підтверджені психологічними дослідженнями та педагогічною практикою. Ці правила такі.

 Особливістю дошкільників і молодших школярів є навіювання. Навіть у немовляти можна викликати почуття ніяковості – інтонаціями докору і відповідною мімікою. Пам’ятайте, не слова, а їхнє емоційне забарвлення та інтонація, спрямовані на немовля, викликають у нього відповідну емоційну реакцію.

 На виховання негативно впливає нерозуміння батьками особистісного розвитку дитини. Скажімо, батьки вважають малюка впертим, не розуміючи того, що він не може впоратися з новим дорученням через особливості свого психічного чи фізичного розвитку або стану. Тому намагайтеся зрозуміти дитину, якомога частіше запитуйте себе: “Чому малюк так поводиться?”

 Для формування особистості неприпустимим є неприйняття батьками дитини. Воно може виникати через нерозуміння поведінки, зумовленої низкою хворобливих проявів, своєрідністю індивідуальних рис особистості, загостренням особливостей темпераменту, внаслідок хворобливого стану дитини. Підґрунтям неприйняття є ігнорування почуття власної гідності дитини, коли батьки відчувають внутрішнє незадоволення нею, вона їх постійно дратує, вони не довіряють досвіду, який у неї

формується; нехтують її віковими можливостями і потребам, особливо якщо стосунки в сім′ї надмірно жорсткі, навіть деспотичні. Або, навпаки, має місце вседозволеність. Неприйняття дуже часто призводить до неврозів, страхів,

депресії, затримки психічного розвитку. Цей чинник найвпливовіший у перші роки життя малюка, коли потреба у максимально емоційно-теплих стосунках з матір’ю надзвичайно необхідна.

 Батькам у вихованні дитини слід уникати, з одного боку, невідповідності між власними вимогами і сподіванням, а з другого – можливостями і потребами дитини. Найчастіше це виникає тоді, коли має місце упертість, психічна розгальмованість чи загальмованість дитини, внаслідок ураження центральної нервової системи. Треба пам’ятати – непослідовність вимог до дитини, тобто невідповідність між вимогами і

контролем, призводить спочатку до збудження нервових процесів, а потім до їх перезбудження і втоми, а відтак – до стану психічного напруження.

 Конфліктність у стосунках між батьками і дитиною може виникати через негнучкість батьків. Так, батьки або недостатньо враховують ситуацію, або невчасно реагують на неї, тобто програмують вимоги, не враховуючи ситуацію, нав’язують власну думку.

 Неприпустимими є ставлення до дитини, що виявляється у запровадженні жорсткої дисципліни й обмеженні самостійності; застосуванні примусу і репресивних заходів, зокрема й фізичних покарань; постійному контролі за поведінкою; нав’язуванні дорослими будь-якої точки зору; категоричності суджень, наказового, безапеляційного тону; у прагненні підкорити собі дитину.

 У вихованні небезпечною є також гіперсоціальність. Це виховання проявляється у надмірній “правильності” і не враховує індивідуальні особливості особистості. Йому притаманні елементи формальності, відсутність емоційного контакту, щирості і безпосереднього вияву почуттів у стосунках. Батьки ніби виховують дитину за попередньо складеною програмою. Вони не зважають на її особистість, вікові потреби та інтереси, психічний і фізичний стан.

 У вихованні не треба вдаватися до надмірного моралізаторства.

Наприклад, батьки весь час соромлять: “Ти дуже поганий, гарні діти роблять так... Як тобі не соромно” та ін. Надмірна кількість зауважень і осуду, зрештою, призводить до того, що вони перестають діяти.

 Потрібно всіляко уникати недовіри до дитини – до її можливостей, життєвого досвіду, який збагачується. Не треба надмірно регламентувати і надмірно контролювати поведінку; вдаватися до надмірного піклування; численних пересторог і погроз. Потрібно довіряти дитині, вірити у її самостійність.

Дитина щаслива, якщо у сім′ї панують теплі стосунки; вона знає, що її люблять, завжди вислухають і підтримають, дадуть пораду; дозволяють виявляти власні почуття, чутливі до її потреб; якщо члени сім′ї прості і безпосередні у спілкуванні і між ними немає розходжень щодо виховання дитини.

Поради батькам,

діти яких мають порушення слуху

Глухі діти не в змозі самостійно навчитися говорити.

Діти зі зниженим слухом самостійно накопичують словниковий запас, але він є невеликим, а вимова не досконалою.

Доцільно перевіряти слух кожної новонародженої дитини. Адже без спеціального обстеження самостійно батьки не завжди можуть помітити у дитини глухоту, тим більше – часткове зниження слуху.

1. Щоб розвивалося словесне мовлення дитини з порушенням слуху, з нею необхідно постійно спілкуватися.

2. Словесне мовлення дитини потрібно формувати під час спілкування у спільній діяльності: під час виконання побутових дій, режимних моментів, малювання, ліплення, конструювання, гри.

 Говорити з малюком потрібно:

• однією літературною словесною мовою (не змішувати українську і російську, діалектну);

• у нормальному темпі, не поспішаючи, але й не уповільнювати, не розтягувати мовлення штучно;

• при достатньому освітленні;

• голосом нормальної сили (на відстані можливо дещо гучніше);

• чітко промовляти, не „ковтати” закінчення;

• дотримуватися правильних інтонацій;

• не відвертатися;

• не робити зайвих рухів, які можуть відвернути увагу;

• емоційно заохочувати дитину до спілкування.

 Починати навчати потрібно одразу після того, як виявлене порушення слуху у дитини.

 Індивідуальний підхід до дитини, вибір сучасних методів і прийомів роботи, що відповідають її можливостям, тісна співпраця з батьками забезпечують високі результати реабілітації, сприяють її інтеграції та соціалізації.

Допомога дефектолога необхідна кожній дитині з порушенням слуху, яка навчається у закладі загального типу.

 Спеціальну допомогу дитині з порушенням слуху надають у таких закладах:

1) спеціальних дитячих яслах-садочках;

2) спеціальних групах при загальноосвітніх яслах-садочка;.

3) реабілітаційних центра;.

4) інклюзивних закладах.

 Де б не перебувала дитина, вона потребує допомоги спеціалістів і батьків.

 Першочергове завдання батьків дитини з порушенням слуху – навчити малюка наслідувати дії дорослого, усвідомлювати свої дії, гратися, дотримуючись правил гри.

Кроки, які необхідно зробити батькам дошкільника з порушенням слуху, щоб допомогти дитині розвиватися:

Крок 1. У перші місяці життя перевірити слух дитини.

Крок 2. Забезпечити раннє слухопротезування дитини на обидва вушка.

Крок 3. Обрати навчальний заклад, в якому перебуватиме дитина та спеціальна педагогічна допомога.

Крок 4. Організувати навчальне середовище вдома: постійно розмовляти з дитиною, все називати, коментувати і пояснювати та проводити заняття з розвитку мовлення і формування вимови.

 Щоб допомогти дитині користуватися залишками слуху потрібно:

1. Привчити до постійного носіння слухових апаратів.

2. Вчити використовувати залишки слуху під час повсякденного спілкування.

3. Розвивати слух на спеціальних заняттях.

 Першочергове завдання батьків дитини з порушенням слуху – навчити її наслідувати дії дорослого, привчити до сумісної діяльності.

 Пам’ятайте, необхідно постійно розмовляти з малюком та/чи спілкуватися жестами, коментувати всі свої дії та дії дитини.

 Пам’ятайте, зміст завдань (чого саме навчаємо) визначається не ступенем зниження слуху, а віком дитини.

Методи та засоби навчання (як навчаємо) дітей з порушеннями слуху є особливими.

 Не слід підкреслювати негативні моменти, а фіксувати увагу на тому, що вийшло правильно.

 Те, що вона сьогодні робить разом з дорослим, завтра вже зможе виконати самостійно.

Поради батькам,

діти яких мають порушення зору

·         Пити з чашки, яка тримається однією рукою, дитина легше навчиться, якщо чашка матиме одне вушко і не буде надто важкою. Спочатку наливайте меншу кількість рідини, щоб запобігти розливанню.

·         Набирати ложечкою їжу дитині легше навчитися, якщо пропоновані страви будуть не надто густі і не надто рідкі, наприклад, потерте яблуко, сирок, пудинг. Посуд, з якого дитина набиратиме їжу, не повинен бути мілкий. Особливо на перших етапах давайте дитині страви у глибокій тарілці (мисочці) з високими краями, щоб їх було добре видно на тарілці: сирок – у темній мисочці, а потерте яблуко – у світлій. Якщо дитині складно самій набирати їжу, візьміть її ручку в свою і зробіть це разом.

·         Знайти на столі посуд і взяти його в руки допоможе розміщення його на контрастній таці або підставці.

·         Навчаючи дитину просовувати руки, ноги, голову у відповідні частини одягу, розпочинайте з сорочечки з короткими рукавами і коротких штанців. Спочатку покажіть, як виглядають місця, куди вона має вставити ноги. Використовуйте гру (наприклад, запитайте: „Де ніжка?”, а коли з’явиться в штанині, промовляйте : „Ку-ку, ось вона!”).

·• Переконайте дитину у тому, що окуляри надають її обличчю значущості і навіть прикрашають її.

•         Замість букв і цифр використовуйте картки із зображеннями тварин,

рослин тощо.

•         Дитина може дивитися на віддалені об’єкти і називати їх, а може

дивитися і зображувати їх у себе на аркушах для малювання.

•         Для розвитку рухливості очей корисні будь-які механічні іграшки, що

рухаються, ігри з м’ячем.

•         У школі дитина має сидіти так, щоб бачити написане на дошці без

напруження. Час від часу їй корисно дивитися у вікно.

•         Вчіть дітей кліпати повіками, не горбитися, частіше переводити погляд

з ближнього об’єкта на віддалений і навпаки.

•         Щоб слабозора дитина гармонійно фізично і психічно розвивалася,

вона має багато рухатися.

Необхідно постійно стимулювати дитину до рухів, до мобільності, щоб викликати у неї потребу в русі, забезпечити безпеку під час самостійного пересування, в іграх, в праці. Дитина має відчути задоволення від вільного руху в просторі – це неодмінна умова її успішної інтеграції в суспільство.

 Пам’ятайте! Дитина, яка неспроможна повноцінно користуватися ушкодженим зором, прагне вашої любові, вашої мудрої допомоги, щоб самій стати особистістю, незалежною (наскільки це можливо) від вас та інших людей. Повага у сім’ї до дитини, її найменших успіхів – фундамент шанобливого ставлення до вас

тепер і в майбутньому.

Поради батькам,

діти яких мають діагноз аутизм

• Приєднання дорослого до стереотипної поведінки дитини дає ключ до її розуміння. Це полегшує встановлення контакту очима, розвиває взаємодію і дає змогу долучитися до гри дитини. Створення безпечного простору для роботи і гри, в якому ніщо не відволікає увагу дитини, підтримує атмосферу,найсприятливішу для навчання і розвитку.

• Навчання через гру сприяє ефективній, осмисленій взаємодії і комунікації.

• В основі навчання і опанування навичок лежить опора на власну мотивацію дитини.

• Ентузіазм і зацікавленість дорослого залучають дитину до спілкування і пробуджують у неї стійкий інтерес до взаємодії і навчання.

• Безоцінкове та оптимістичне ставлення дорослого дають дитині відчуття радості, посилюють її увагу і мотивацію упродовж усієї програми.

Продумана і послідовна корекційна робота, розпочата з раннього віку дитини, уможливлює найефективніший вплив на її розвиток.

Важливо пам’ятати:

зважаючи на базовий недолік при аутизмі – якісне порушення взаємодії –

найкориснішими для дитини є спеціально організовані заняття разом з кількома іншими дітьми у мікрогрупі.

Увага!

Якщо дитина не приймає інструкцій і правил, які їй пропонують, у

жодному випадку не слід нав’язувати їх насильно. Краще придивитися до

того, що і як хоче робити вона сама, «підіграти» їй, зайнятися тим, що їй

цікаво. Це допоможе налагодити з дитиною справжній контакт.

Головне при навчанні комунікації  (візуальні комунікаційні системи, в яких зв’язок між символом і значенням є наочним, і тому – очевиднішим. Серед них найвідомішими є PECS та метод підтримувальної комунікації):

дитина має зрозуміти, що для вираження своєї потреби можна іншій людині вказати на необхідну картку, і треба діяти саме так, а не плакати чи демонструвати істеричну поведінку. Як тільки дитина починає розуміти сенс комунікації, є надія, що вона почне використовувати звичайне мовлення з тією ж метою.

Варто знати і завжди пам’ятати певні правила взаємодії з аутичною дитиною:

1. Приймати дитину такою, яка вона є.

2. Виходити з інтересів дитини.

3. Послідовно дотримуватися певного режиму і ритму життя.

4. Виконувати повсякденні ритуали.

5. Навчитися схоплювати найменші вербальні і невербальні сигнали дитини.

6. Частіше бути присутнім у мікрогрупі (класі), де займається дитина.

7. Якомога частіше розмовляти з дитиною, відповідати за неї, допомагати їй давати найпростіші відповіді (так/ні; хто зробив – я! тощо).

8. Забезпечити комфортне середовище для спілкування і навчання.

9.Терпляче пояснювати дитині суть її діяльності, використовуючи чітку наочну інформацію (схеми, карти тощо).

10. Уникати перевтомлення дитини.

  Поради батькам,

 діти яких гіперактивні

1. Дитина не винна, що вона така жвава, тому немає потреби її лаяти, карати, влаштовувати принизливі мовчазні бойкоти. Цим ви доможетеся тільки одного – зниження самооцінки в неї, виникнення почуття провини, що вона «неправильна» і не може догодити мамі з татом.

2. Навчити дитину керувати собою – ваше першочергове завдання. Контролювати свої емоції їй допоможуть «агресивні» ігри. Негативні емоції є в кожного, у тому числі й у вашої дитини, тільки скажіть їй про табу: «Хочеш бити – бий, але не по живих істотах (людях, тваринах)». Можна бити палицею по землі, кидатися камінням там, де немає людей, копирсати щось ногами. Їй просто необхідно вихлюпувати енергію назовні, навчіть її це робити.

3. У вихованні необхідно уникати двох крайнощів: прояву надмірної м'якості й висунення завищених вимог до дитини. Не можна припускатися вседозволеності: дітям мають бути чітко роз'яснені правила поведінки в різних ситуаціях. Однак, кількість заборон і обмежень варто звести до розумного мінімуму.

4. Дитину потрібно хвалити в кожному випадку, коли їй вдалося довести розпочату справу до кінця. На прикладі простих справ потрібно навчити правильно розподіляти власні сили.

5. Необхідно оберігати дітей від перевтоми, пов'язаної з надлишком вражень (телевізор, комп'ютер), уникати місць із підвищеним скупченням людей (великих магазинів, ринків та ін).

6. У деяких випадках зайва активність і збудливість можуть бути результатом занадто завищених вимог до дитини, яким вона за своїми природними можливостями не може відповідати, а також надмірного стомлення. У цьому випадку батькам варто бути менш вимогливими, намагатися знизити навантаження.

7.  «Рух – це життя». Брак фізичної активності може стати причиною підвищеної збудливості. Не можна стримувати природну потребу дитини погратися в галасливі ігри, побігати, пострибати.

8. Іноді порушення поведінки можуть виявитися в якості реакції дитини на психічну травму, наприклад, на кризову ситуацію в сім'ї, розлучення батьків, погане ставлення до неї, призначення її в невідповідний клас школи, конфлікт із учителем абобатьками.

9. Обмірковуючи раціон дитини, віддавайте перевагу правильному харчуванню, у якому буде достатньо вітамінів і мікроелементів. Гіперактивній дитині більше, ніж іншим дітям необхідно дотримуватися золотої середини в харчуванні: якнайменше смаженого, гострого, солоного, копченого, побільше вареного, тушкованого, свіжих овочів і фруктів. Ще одне правило: якщо дитина не хоче їсти – не примушуйте її!

10. Підготуйте своєму непосиді «поле для маневрів»: активні види спорту для нього – просто панацея.

11. Привчайте дитину до пасивних ігор: читання, малювання, ліплення. Навіть якщо вашій дитині важко всидіти на місці, вона часто відволікається, спонукайте її («Тобі це цікаво, давай подивимося...»), але після задоволення інтересу намагайтеся повернутися з нею до попереднього заняття й довести його до кінця.

12.  Навчіть дитину розслаблятися. Можливо, ваш із ним «рецепт» знаходження внутрішньої гармонії – це йога. Для когось більше підійдуть інші методи релаксації. Психолог підкаже вам, що це може бути: артотерапія, казкотерапія або, може, медитація.

13. І не забувайте говорити дитині, як сильно ви її любите.

14.  Не потурайте злості, плачу, капризам, спробуйте відволікати увагу дитини, виявивши при цьому теплоту й добро.

15. Привчайте дитину з першого ж разу слухатися сказаного слова у спокійній інтонації; з раннього дитинства це виховується спільною з нею участю у прибиранні іграшок, у засвоєнні нових пізнавальних, конструктивних ігор та ін.

16. Обов'язково виконуйте свої обіцянки (приємні й неприємні), щоб ваші слова були пов'язані з аналогічними відчуттями. Цим ви закріпите місце слова, тобто будете розвивати у дитини другу сигнальну систему, на якій будується весь подальший процес навчання.

17. Не сваріться при дитині з приводу її вчинків, робіть це в її відсутності. При розмові з малям правильно вимовляйте слова, не «сюсюкаючи» і не перекручуючи їх. Не повторюйте за ним неправильно вимовлених слів, бо це призводить до неправильного розвитку мовних функцій.

18. Неорганізована й нерегулярна надмірна активність, дефіцит концентрації уваги й зосередженості на якійсь справі знижує комунікабельність таких дітей (уміння спілкуватися з однолітками), через що вони часто виявляються в ізоляції. Допоможіть їм в спілкуванні з іншими малятами (в себе вдома, у дворі), привчайте їх до ігор та самі беріть в них участь.

19. Сварити й карати порушника порядку марно: він би й радий поводитися по-іншому, але його руки, ноги, все тіло рухаються немов би самі по собі, не залишаючи хазяїнові часу подумати про наслідки. Незважаючи на безперервний рух, він не дуже спритний, особливо там, де потрібні дрібні точні дії: зашнурувати черевики, помити чашку або застебнути ґудзика. Це для нього серйозне випробування, а написати рядок рівних «паличок» або однакових «гачків» – взагалі непосильне завдання.

 - Відволікти дитину від вередування.

- Підтримувати домашній чіткий розпорядок дня.

Запропонувати вибір (іншу можливу в цей момент діяльність).

- Поставити несподіване запитання.

- Відреагувати несподіваним для дитини чином (пожартувати, повторити її дії).

- Не забороняти дію дитини в категоричній формі.

- Не карати, а просити (але не підлещуватися).

- Вислухати те, що хоче сказати дитина (у іншому випадку вона не почує вас).

- Автоматично, тими самими словами повторювати багаторазово своє прохання (нейтральним тоном).

- Сфотографувати дитину або підвести її до дзеркала в той момент, коли вона вередує.

- Залишити в кімнаті одну (якщо це безпечно для її здоров'я).

- Не наполягати на тому, щоб дитина будь-що вибачилась.

- Не читати нотацій (дитина однаково їх не чує).

Добре, якщо батьки будуть фіксувати в спеціальному щоденнику всі зміни в поведінці дитини, як вона справляється із завданнями, як реагує на заохочення й покарання, що їй більше подобається робити, як учиться та ін.

Список продуктів, що рекомендуються при гіперактивності:

- овочі – горошок, морква, соя, цвітна капуста, кольрабі, інші види

капусти, шпинат, боби, огірки;

- салат листовий;

- фрукти – яблука, груші, банани;

- гарнір – картопля, лапша з муки грубого помолу, нешліфований

рис;

- зернові – пшениця, жито, ячмінь, просо, насіння льону;

- хліб пшеничний і житній;

- жири – масло, рослинна олія холодного віджиму;

- м'ясо – яловичина, телятина, птиця, риба, баранина (1-2 рази на

тиждень);

- напої – несолодкий чай, негазована вода з вмістом натрію

близько 50 мг\кг;

- приправи – йодована сіль.

  

Поради батькам,

діти яких мають порушення мовленнєвого розвитку

Оволодіння мовленням – складний, багатосторонній психічний процес. Його поява і подальший розвиток залежать від багатьох чинників. Мовлення починає формуватись лише тоді, коли головний мозок, слух, артикуляційний апарат дитини досягнуть певного рівня розвитку. Це значною мірою залежить від оточуючого середовища. Якщо дитина не отримує нових яскравих вражень, якщо не створені умови, що сприяють розвитку рухів і мовлення, то затримується її фізичний і психічний розвиток. Малюкові потрібні регулярна мовленнєва комунікація, ваша турбота та любов. Якщо дитину позбавити повноцінного спілкування з дорослими або звузити його тільки до одноманітних побутових ситуацій (годування, прогулянок та сну), у

неї може виникнути затримка мовленнєвого розвитку.

Пам’ятайте: мовлення батьків є взірцем для наслідування дитиною. Саме

тому мовлення батьків у спілкуванні з дитиною має бути:

• правильним – без мовленнєвих порушень та „сюсюкання”; розбірливим – з чітким вимовлянням слів, з виділенням наголошеного складу;

• простим – насиченим простими фразами з 2–4 слів;

• повторюваним – з багаторазовим використанням одних і тих самих слів протягом певного періоду;

• різнобарвним – з використанням різної інтонації, пауз, сили голосу, зміни темпу;

• живим – супроводжуватися виразною мімікою та (за потреби) жестами.

Навіть якщо формування звуковимови відбувається нормально, не буде зайвим виконувати з дитиною вправи артикуляційної, дихальної та пальчикової гімнастики.

 • звернути увагу на положення органів артикуляційного апарату (язика, губ) під час вимови певного звука та зафіксувати увагу на відповідній графемі (букві);

• виліпити букву, що вивчається, з тіста чи пластиліну, вигнути з тонкого дроту, викласти її з мотузочка, сірничків або лічильних паличок, намалювати її у вигляді того казкового героя, тваринки, предмета з близького оточення або пташки, на які схожа буква;

• впізнавати букви на дотик, коли дитина із заплющеними очима обмацує об’ємну пластмасову (виліплену, вишиту товстими нитками тощо) букву та називає її;

• виготовити та обвести трафарети букв, що допоможе також і в оволодінні навичками письма.

Отже, пам’ятайте: порушення, що вчасно не виявили та не виправили у дошкільному віці, значно ускладнюють шкільне навчання, створюють не тільки бар’єри у спілкуванні, а й такі психологічні нашарування, які згодом потребуватимуть вже не лише логопедичної, а й психотерапевтичної роботи. Тож, займайтеся з дитиною, відмічайте всі її успіхи та невдачі, і при виникненні перших труднощів у навчанні, звертайтеся за допомогою до педагогів та логопеда.

Поради батькам,

діти яких мають порушення розумового розвитку

Розумова відсталість визначається як особливість розвитку психіки дитини при органічному ушкодженні центральної нервової системи у внутрішньоутробному періоді розвитку або у період від 1 до 3 років. За розумової відсталості дитина не має достатньо розвинених здібностей до контролю та самоконтролю власною поведінкою, що є наслідком порушення взаємозв’язку між пізнавальними та емоційними процесами або мисленням та емоціями. У дитини спостерігається низький рівень активності та пізнання, її безпосередні потреби та емоційні вияви не підпорядковуються мисленню, а значить не усвідомлюються і не регулюються самою дитиною.

Увага! Це потрібно знати!

1. Оволодіння навиками самообслуговування (уміння одягатися та роздягатися, користуватися туалетом, самостійно їсти, вмиватися та ін.) безпосередньо впливає на самооцінку дитину, є важливим кроком на шляху до її незалежності.

2. Навчання навичок самообслуговування допомагає розширювати уявлення і знання дітей про оточення, сприяє сенсорному вихованню, розвитку мовлення, моторики та зорово-моторної координації, а також умінь виконувати дії за наслідуванням та словесною інструкцією, орієнтуватися на зразок, дотримуватися послідовності дій.

3. Важливо, щоб за виконанням дитиною окремих дій був певний зміст, щоб її діяльність мала цінність як для самої дитини, так і для її батьків.

4. Важливо залучити дитину до кола її однолітків, навчити її розуміти правила та норми, які мають відтворюватися у конкретних діях, постійно обговорювати це з нею.

5. У дошкільному віці (від 3 до 6 років) дитина, має бути постійно залучена до спілкування з близькими і оточуючими людьми.  

6. У випадках, коли дитина починає капризувати і не може визначити, чого саме вона хоче, слід зберігати спокій, заспокоїти її та уточнити, що вона хоче, показуючи їй ті чи інші предмети або взявши її за руку запропонувати, щоб вона показала, чого саме хоче .          

Зверніть увагу! Діти, які в домашніх умовах користуються побутовою технікою, більш упевнено почуваються в середовищі однокласників, однолітків, усвідомлюючи спроможність до самостійного виконання важливих завдань побутового характеру.

 Увага! Навчання дітей читати, писати, виконувати математичні дії, стосується більше школи, оскільки вимагає знань спеціальної методики навчання дітей з порушенням розумового розвитку.

Досвід корекційно-виховної роботи переконує, що в разі копіткої спільної діяльності школи та родини, дітей з порушеннями розумового розвитку, в більшості випадків можна підготувати до самостійної побутової діяльності.

Важливо! Батьки завжди мають помічати найменші досягнення дитини, хвалити за старанність, радіти її успіху.

Повернутись на сайт НВК №1